Menu

Фільтрувати матеріали за датою: Середа, 07 серпня 2013

В Україні ціни на ліки в кілька разів вищі, ніж у Європі, – розслідування

В Україні ціни на ліки, вироблені у Франції, в кілька разів вищі, ніж в Європі, зокрема, в Румунії.

Про це повідомив народний депутат Геннадій Москаль, який продовжує розслідування щодо цін на лікарські засоби в Україні та за кордоном.

Державна служба України з контролю за лікарськими засобами надала нардепу перелік ліків із зазначенням країн походження та назвами компаній-виробників, які в 2012 році імпортували свою продукцію в Україну. У попередніх публікаціях Г. Москаль на підставі зіставлення однакових ліків (румунського виробництва) у Румунії та Україні довів, що українські споживачі часто платять за препарати в кілька разів більше, ніж румунські.

Цього разу нардеп також порівняв ціни в українських (переважно київських) та румунських аптеках, однак на ліки, виробником яких є Франція. Результат виявився невтішний.

«У наданому Держслужбою з контролю за лікарськими засобами переліку вказано, що минулого року в Україну імпортувалося 98 лікарських препаратів виробництва Франції, – повідомляє Г. Москаль. – Мені вдалося купити тільки 56 найменувань ліків, про решту українські провізори іноді навіть не чули. Куплені в київських аптеках препарати набагато дорожчі, ніж аналогічні в Румунії».

Наприклад, за словами нардепа, «Дріптан r». У даному випадку можна сміливо говорити про шахрайство, тому що цей препарат випускається виробником в упаковці по 60 таблеток, а в Україні він фасується по 30 таблеток. Упаковка з 30 таблетками в Україні коштує 121 грн, що дорівнює 15,12 дол. Відповідно, 60 таблеток коштує 30,24 дол., тоді як у Румунії упаковка з 60 таблетками коштує 7,6 дол. Тобто ціна в Україні в чотири рази більша, ніж у Румунії.

Медичний препарат під назвою «Дифлюкан r» (150 мг флуканазол 1 капсула) в Україні коштує 111,83 грн (13,97 дол.), а в Румунії – 7,17 дол.

«Про шахрайство можна говорити й при ціноутворенні на відому «Віагру». 100 міліграмів цього препарату в Румунії коштує 39,66 дол., а 50 міліграмів в Україні – 52 дол.. Відчуйте різницю подвійного шахрайства!», – наголошує Москаль.

«Тержинан» (в упаковці 10 таблеток) у Румунії майже вдвічі дешевший. Українська ціна – 97,21 грн, що дорівнює 12,15 дол., тоді як у Румунії цей препарат коштує 6,26 дол.

«Танакан» (в упаковці 30 таблеток, по 40 мг). Ціна в Україні 83,89 грн, що дорівнює 10,48 дол., а в Румунії – 6,62 дол.

Популярний медичний засіб «Ренні» (виробник Байєр, 24 таблетки) в Україні коштує 41,24 грн (5,15 дол.), тоді як у Румунії – 3,77 дол.

Втричі дорожчий в Україні «Бетасерк r» (упаковка 30 таблеток). Наша ціна – 139,4 грн (17,42 дол.), румунська – 4,8 дол.

««Фізіотенс». І знову шахрайство при пакуванні й ціноутворенні. В Україні препарат продається по 14 таблеток в упаковці й коштує 9,8 дол., тобто 28 таблеток коштують 19,6 дол. Тоді як у Румунії ціна за 28 таблеток становить 9, 28 дол. Різниця в 10,32 дол. – дуже суттєве навантаження на гаманець (переважно пенсіонерів). У Румунії навіть 28 таблеток коштують менше, ніж у нас 14 таблеток. То хіба це не шахрайство?», – запитує нардеп.

«Ереспал 80 мг» (30 таблеток в упаковці) в Україні коштує 87,7 грн (10,96 дол.), у Румунії – 8,02 дол.

«Тотема». Ціна в Україні – 62,11 грн (7,76 дол.), у Румунії – 5,06 дол.

«Ендотелон», 20 таблеток в упаковці по 150 мг. В Україні ціна становить 178.41 грн (22,3 дол.), у Румунії – 16,57 дол.

«Оцилококцінум», в упаковці 6 блістерів. В Україні ціна – 77,04 грн (9,63 дол.), у Румунії – 4,71 дол..

«Фортранс». Ціна в Україні – 134,71 грн (16,83 дол.), а в Румунії – 11,07 дол.

«Крім того, в румунських аптеках я не зміг знайти цілого ряду найменувань лікарських препаратів, які в 2012 році імпортувалися в Україну й продавалися в наших аптеках. Це такі препарати як «Цитеал», «Нормакол клізма», «Глюкофаж», «Хофітол», «Ізофра», «Флюдітек», «Гексаспрей», «Стрезам», «Теветен», «Феварин», «Полідекса», «Вентолін Евохалер», «Гептрал», «Гексаліз», «Налбуфін», «Еглоніл», «Фосфалюгель», «Гівалекс», «Енеріон».

В аптеки Румунії ці препарати не надходили й не продаються. Румунські провізори припускають, що дані лікарські засоби є або застарілі, або зовсім зняті з виробництва», – зазначає Москаль.

 

Бонжур, Буковино!

У ці перші серпневі дні Буковина значно наблизилась до Франції. Великої європейської держави, яку часто порівнюють з Україною. Таке зближення відбулось завдяки активним зусиллям двох молодих людей: Дарини Саїнчук, яка народилась і вивчилась на Буковині, та Грегорі Тищука ─ уродженця французької Лотарингії з українським корінням. Отож, започаткована нова гілка міжнародного партнерства: мільйонна Буковина подружилася з двомільйонною Лотарингією. А, відповідно, заприятелювали й столиці цих двох регіонів ─ Чернівці та Мец. За територією та кількістю мешканців обидва древні міста досить подібні: То ж сам Бог велів їм стати друзями. Такими близькими і щирими, як цей молодіжний тандем Дарини Саїнчук та Грегорі Тищука.
Вони створили некомерційну асоціацію, яка головною стандартною вимогою поставила благородну мету ─ постійно організовувати заходи для підтримки українсько-французьких зв'язків.
Асоціація «Konstella network» зареєстрована у місті Мец, а її президентом стала буковинська дівчина з Балківців Дарина Саїнчук. Вона закінчила економічний факультет Чернівецького національного університету і продовжила своє навчання в Лотарингійському університеті. Грегорі Тищук віддавна цікавився Україною і своє захоплення втілив у проекті партнерства, охоче погодившись бути менеджером асоціації.
Є вже перші плоди цієї побратимської буковинсько-лотарингійської гілки. Засновники «Konstella» (з французької перекладається як об'єднання) встигли розповісти про себе і свою асоціацію журналістам на прес-конференції, зустрітись з керівництвом та підприємцями Чернівців, на великих площах торговельного центру DEPO't організувати художню виставку «Порух душі», де через палітру фарб, ниток і оптики творці представили глядачам свої переживання та ідеї.
Звичайно ж, молоді люди не обходяться без музики. Презентацію нового міжнародного об'єднання супроводжували чернівецькі естрадні гурти «Кремп» та «Dejavu band». Вони заряджали енергією багатолюдні аудиторії на рок-вечорах.
Без сумніву, духовною вершиною «Konstella network» став дискусійний показ документального фільму «Провал пам'яті», який знятий у Франції.
Хвилююча кінострічка розповідає про забуті сторінки історії, про «провал в пам'яті» французького та українського суспільства. Адже мало хто знає, що в 1942 році один із семи жителів департаменту Мозель (Франція) був українцем, росіянином чи поляком. Німецькі фашисти захоплювали в полон українське військове та мирне населення, вивозили їх у Францію, щоб посилати на роботи у шахти. Де була дешева робоча сила зі Сходу на підтримку Німецької військової індустрії. У Мозелі функціонувало близько 250 таборів. Сьогодні наймолодшому з безпосередніх свідків ─ 75 років.
Французький режисер Домінік Енекєн відшукав живих очевидців і дослідив темні роки цієї трагедії, розповів про цілі родини українських та російських жертв, зниклих у цих таборах. Зйомки залишків, руїн таборів, свідків, сімей заповнюють історичну пам'ять про життя і страждання 20 тисяч жертв слов'янських народів.
Велика драма наших земляків-полонених в тому, що їх силою забрали зі своїх сіл і привозили працювати на німецьку військову індустрію. Німці максимально використовували, експлуатували наших людей, умови їх життя були жахливими. Працюючи напівголодними у глибоких шахтах по 12-14 годин, полонені часто падали, на ходу помирали. Їх десятками скидали в ями і закопували.
Вдячні французи на цьому місці спорудили Меморіал Пам'яті про тих українців, росіян і поляків, які полягли голодною смертю в землі Лотарингії...
Документальний фільм «Провал пам'яті» супроводжувався коментарями французького докторанта, спеціаліста з історії України Максима Дешане. Він простежив міграцію українців у Францію, починаючи Першою світовою війною і закінчуючи завершенням Другої світової війни. Кандидат історичних наук Чернівецького національного університету Олег Суворовцев запропонував своє бачення проблеми, і саме це дозволяє двом культурам, двом великим народам перетинатись, розвиватись і збагачуватись.
В'ячеслав Мигалюк
Заслужений журналіст України

 

Білл Гейтс завітав у Подвір’ївку

  • Опубліковано в Статті

Дерево ціниться не тільки цвітом, але й плодами та корінням. Так само село славиться своєю історією. Як і будь-яка країна. Про Подвір’ївку Кельменецького району дізнаємося з письмової згадки 1429 року. А ще ж було життя, напевно, і до цієї дати. Але хто може про нього тепер розповісти? Хіба що поодинокі випадкові розкопки змушують напружити розум і повернутись у далеке-далеке минуле. Та, наприклад, згадати такий цікавий факт, коли молодий газда Іван Швидкий, копаючи на подвір’ї криницю, на глибині 12 метрів натрапив на білосніжний бивень мамонта…

 

 А скільки ще таких подвір’їв у цьому загадковому чисто українському селі Подвір’ївка! 888 дворів. Кожен з них – утаємничена сімейна фортеця, в стінах якої твориться найцікавіше – наше життя. Достеменно відомо одне: в кожному дворі живуть українці. Їх майже 100 відсотків. Є кілька приїжджих невісток чи зятів.

 

 На очі потрапила фотографія – віньєтка подвір’ївської церкви Різдва Пресвятої Богородиці, найдревнішої споруди у селі, якій 140 років. Якраз з нагоди цього ювілею і розмножили такий знімок. Здивувало те, що поруч із портретами священиків, які вірно служили в подвір’ївській парафії, виділявся бюст московського попа Алєксія – попередника сьогоднішнього фундатора якогось примарного «русcкаго міра» Кіріла.

 

 770 гектарів Подвір’ївки розкинулись на кордоні з Молдовою. 2225 мешканців вважаються найвіддаленішими від райцентру Кельменців.

Цих дві тисячі – це лише офіційно зареєстровані. А насправді із села виїхало за кордон приблизно 400 подвір’ївчан.

 

 Сьогодні такий процес цивілізовано називають міграцією. Він давній, як цей світ. Колись люди тікали на відносно вільну Буковину від російської панщини, від рабського кріпацтва. Перепливали Дністер і оселялись на Кельменеччині, змінюючи свої родинні прізвища. Певно, тому в Подвір’ївці так багато Чумаків, Бурлак, Беженарів (від слова «бежать»). А ще є Камінні, Желєзні, Дерев’янки. Досить поширене в селі прізвище Чунтулів. І подвір’ївського сільського голову так величають – Чунтул Олександр Вікторович. Саме так величають цього примаря, бо вчетверте з переконливим відривом перемагає він. У фронтовій газеті «За Родину» (січень 1944 р.), яку показала нам бібліотекарка Людмила Статник, є указ Сталіна про нагородження рядового Василя Семеновича Чунтула орденом Червоної зірки. А ще є указ прем’єра Путіна про нагородження Державною премією Росії Чунтула Олександра Васильовича. Так, так нашого буковинця з Подвір’ївки, генерала авіації. А без підпису його рідного брата, військового терапевта-кардіолога Віктора Васильовича Чунтула не полетіли б у космос ні Попович, ні Терешкова, ні Джанібеков з Ніколаєвим, ні іноземні космонавти. Всіх їх благословляв у навколоземну подорож і відповідав за їхнє здоров’я полковник медичної служби з Подвір’ївки. Так і хочеться вигукнути: «Знай наших!» До речі, якраз плакат з такою назвою висить у рамочці в кабінеті сільського голови.

 

 Є ще при сільській раді посада соціального працівника. Соціальними проблемами займається Галина Іванівна Чунтул. Вона своїми розповідями мовби продовжила серію «Знай наших». На початку 2013 року сягне столітньої позначки довгожителька Подвір’ївки Ніна Сафронівна Гуцул. На рік молодші від неї Надія Кирилівна Бурдейна та Марія Несторівна Карпенко. Ці майже столітні (які живучі!) жіночки з дівочих років важко працювали в подвір’ївському колгоспі імені Мічуріна. Однак отакі славні отримують лише мінімальну пенсію. І навряд чи їх вже порятує хвалена пенсійна реформа Тігіпка. Як і всіх інших 726 дідусів і бабусь села Подвір’ївка, середня пенсія яких не перевищує навіть тисячі гривень…

 

 А ще є в селі більше десятка абсолютно одиноких стареньких. Майже не встає з ліжка 93-літній незрячий Михайло Петрович Сінько. Як і його сестра Ольга Петрівна Чобан. Обоє реабілітовані, їм додають якісь копійки до пенсії за те, що ні за що відсиділи у в’язниці. Молились богові Єгові, і саме за це їх кинули за грати. Такі страшні комуністичні знущання пережили люди! Як і важку роботу в колгоспі незлим і тихим словом згадують одинокі бабусі Марія Григорівна Чумак, Лідія Сергіївна Біляк та Марія Василівна Тамазликар. По 40 (!) років мають вони трудового стажу на полі і тваринницькій фермі. Проте праця їхня оцінена мінімально – 780 гривень. І якби не соціальна робітниця Тетяна, яка допомагає безсилим і виснаженим пенсіонерам принести води чи товару з магазину, зварити їжу, випрати одяг, випрашувати город, важко було б їм виживати.

 

 На цій категорії людей акцентую не випадково: це своєрідний тест при оцінці рівня життя будь-якого суспільства. І якщо ми постійно бачимо і чуємо, що міжнародний імідж України поступово падає, то заперечити цього ніхто не може, адже навіть факти нашої Подвір’ївки переконливо підтверджують цей спад обіцяного покращення життя вже сьогодні. Слова – полова.

 

 Турботлива соціальна піклувальниця Тетяна зі сльозами згадує останні дні свого самотнього підопічного Івана Степановича Беженара, який відійшов у безвість недавно, коли на його подвір’ї зацвів пахучий бузок. Знатний комбайнер і тракторист все віддав колгоспові. Навіть сім’ю не зумів створити. Зате останньою дорогою до цвинтаря на подушечках несли його ордени… Цікаво, що передсмертним проханням цього уславленого хлібороба були такі слова: «Дайте нашим людям роботу».

 

 Простий комбайнер навіть перед кончиною заповідав нащадкам вирішити найболючішу проблему України, Буковини, Бессарабії, Подвір’ївки. Офіційно таких, що на обліку у службі зайнятості, – 14 подвір’ївчан. А реальних безробітних півсела. Бо чиновницькі мудрагелі так закрутили статус сільського безробітного, що кінь ногу може звихнути.

 

 – Цю систему визначення довели до колапсу, – справедливо обурюється сільський голова. – Бо якщо член особистого господарства має більше 25-ти соток землі, то він вже не зможе стати на облік у службу зайнятості. Навіть якщо в хаті кілька душ на цих 0,25 га, все одно вони вже «заможні», бо працезабезпечені.

 

 Візьмемо, наприклад, молодого 25-літнього юнака Олександра Ліська. П’ять років вчився на платному геофаці Чернівецького національного університету. Батько Петро постійно працював у Москві і продовжує укладати асфальти довкола Кремля. Сашко – дипломований фахівець з кадастру землі. Здавалось би, професія нарозхват, особливо після прийняття відповідного кадастрового Закону. Але місця для нього немає.

 

 Працьовитого безробітного Сашка Ліська люди обрали своїм сільським депутатом. Щоб громадою обух сталить та заходиться вже будить.

 

Спадок мільйонера

 У Подвір’ївці зовсім не шкодують, що колись потужний колгосп-мільйонер розвалився. Це правда, що була для багатьох робота, була певна життєва система. Були й ордени та медалі. 55 нагороджених – це досить багато. Була у Подвір’ївці і «Золота зірка» героя. Однак люди дотепер не знають, куди подівалися ті зароблені ними мільйони карбованців. Село досить хаотично забудовувалось, не має свого чітко визначеного центру, не кажучи вже, що головна дорога біля сільради, народного дому, бібліотеки й дитсадка гравійована. На жаль, мільйонер не залишив таких статків, які б довелось лише підтримувати сьогоднішньому поколінню. Надто багато руїн передав колгосп, на ремонт яких йде більше коштів, ніж на будівництво.

 

 Дуже важливо, що сьогоднішня влада зігріла Подвір’ївку природним газом. Прокладено 28 км підвідного газопроводу, 30 км – розподільчого – вулицями села. Газифіковані усі сільські установи. Подвір’ївка не лише обігрілась, а й освітилась. Майже 4 км вуличного освітлення – це теж здобуток сьогоднішнього села. Лише торік відремонтовані Церковна і Шкільна вулиці, є позитивний висновок експертизи на асфальтування двокілометрової Товариської вулиці.

 

 Село поступово долає наслідки збанкрутілого господарства. Наслідки, що підкосили людей як матеріально, так і морально. Є надія, що у вересні за парту сяде більше школярів. І ця позитивна тенденція прогресує. Якщо торік народилось 24 подвір’ївчан, то вже тепер за півроку лелеки принесли 16 немовлят.

 

 Та особлива гордість Подвір’ївки – родюча земля. Сільську громаду, очолювану Олександром Чунтулом, не замогли бур’яни, як це спостерігається в багатьох буковинських селах. У Подвір’ївці немає жодного закинутого гектара! Це сьогодні рідкість. Абсолютно всі поля роздані в оренду підприємцям і фермерам. Милують зір золоті розлоги пшеничних ланів.

 

 У селі – жнива. Всі знають, що це дійсно золота пора. З досвіта до ночі сьогодні в полі депутат районної ради Олександр Пастух, який обробляє 250 гектарів, його брат Володимир, підприємці-хлібороби Валер’ян Герлежій, Юрій Зіндюк, Микола Гаврилевич, Руслан Пастухов, Олександр Бабинчук, Олег Гайдей і, звичайно ж, фермер Віктор Чунтул. На врожайність не скаржаться, виходить близько 40 ц з гектара.

 

 Це далеко не повний перелік подвірївських газдів, які орендують родючу ріллю. Підкреслюємо, саме господарів з Подвір’ївки. Що теж сьогодні рідкість. Бо в багатьох селах землею орудують заїжджі «ріпакові» бізнесмени.

 

Сайт «Подвір’ївка»

 Американське подружжя мільйонерів Мелінди та Білла Гейтсів вирішило допомогти українцям комп’ютерами. Вони заснували програму «Бібліоміст», в рамках якої компанія Microsoft взялася передати нашим книгозбірням програмне забезпечення на суму 4,4 млн. доларів і подарувати їм понад 5 тисяч комп’ютерів. Грант на встановлення сучасної інформаційно-розмножувальної техніки виграла і Подвір’ївська бібліотека. З допомогою уже згадуваних підприємців Олександра Пастуха, Валер’яна Гергележія та Юрія Зінзюка господиня книгозбірні Людмила Статник готує приміщення, виконуючи всі вимоги американських меценатів. Вона поспішає, аби до Дня незалежності організувати в селі комп’ютерне свято. Бо головна мета цієї акції – об’єднати заробітчан та їхні сім’ї через Інтернет з допомогою Skype-дзвінків. Можливо, ще не всі усвідомлюють це благо. Але воно дійсно так.

 

 Бо лише з Подвір’ївки за кордоном працюють 400 земляків. Причому цей потік заробітчанства прогресує. Якраз такі бібліотечні Skype-пункти допоможуть родинам частіше спілкуватись, психологічно пом’якшити відчуття розлуки.

 

 Відтепер можливість скористатись скайпом отримають не лише заможніші володарі комп’ютерів, а й залишені батьками діти, їхні бабусі, родичі, адже в подвір’ївській бібліотеці буде функціонувати безкоштовний громадський відеопереговорний пункт. Для когось це вже звична річ, а комусь це надзвичайно приємна новина!

 

 Окрилена такою захоплюючою роботою, Людмила Статник виношує мрію створити місцевий сайт «Подвір’ївка». Щоб і сам комп’ютерний геній Білл Гейтс зміг зайти в Подвір’ївку і пересвідчитись, скільки радості приносять людям його дарунки. Хоча про Подвір’ївку Білл Гейтс, напевно, вже чув. Працюючи три роки у всесвітньо відомому курортному місті Ніцца подвір’ївський космічний полковник, кардіолог Віктор Чунтул сидів за одним столом з американським мільйонером і розповідав йому про чарівний куточок – Буковину, а можливо, й про рідну Подвір’ївку.

 

 У цій же бібліотеці, гортаючи архівну папку про село, звернув увагу на пожовтілий плакат «Патріоти-інтернаціоналісти Подвір’ївки», випущений 1974 року. Там був такий статистичний абзац, який у кожного викличе посмішку: «В особистому користуванні колгоспників – сотні мотоциклів і телевізорів, більше тисячі радіоприймачів». А сьогодні, коли такі смішні підрахунки не ведуться, таки спробував розпитати, скільки комп’ютерів у селі. Хтось називав цифру 20, інші – 50. Нехай це лише приблизні припущення, але все одно на 888 дворів замало. Бо в Італії, де найбільше працює заробітчан з Подвір’ївки, в кожної людини комп’ютер. Так що ще раз спасибі Біллу Гейтсу від буковинців за допомогу.

Ми у мережах

ЗМІ

Влада

Комунальні служби